Виховний захід "Моє село - колиска мого роду"

Актовий зал підготовлений до проведення свята:
 вишиті сорочки,  рушники, серветки  розкладені на столах і розвішані на стіні.
У кутку  на стільчику – дитяча колисочка.
На  передній стіні – великий плакат з написом  «Моє село - колиска мого роду»,          портрети   Лесі  Українки,  Тараса  Шевченка.
Учасники свята одягнені у вишиванки, дівчатка у віночках.

                        *       *       *       *       *       *       *       *       *       *       *

Кілька років назад наша школа обрала модель – Школа-родина.
 Членами  родини є діти, батьки, вчительський колектив, громадськість села. Нас  об’єднує спільне бажання зробити життя дітей в школі цікавим.
Ми живемо разом, ми вчимося разом, ми думаємо разом. Ми щасливі в нашому невеликому шкільному колективі.
Ми, педагогічний колектив, продовжуємо  пошуки нового в собі і у світі. Перші кроки ми долаємо разом і успішно. Метою нашого проекту є

   - Залучити дітей та їхніх батьків до джерел духовності українського народу.
               - Знайомити з народними  родинними  звичаями.
- Виховувати  любов  до  рідного  краю, мови, пісні, почуття гордості за  минуле  України, за  український народ.
І свято хочу розпочати такими рядками:

Тихо плачуть над ставом верби,
Коси їм розплітає вода.
А душа моя, ніби терпне,
Коли спогад про юність сплива.
            Тут я вперше побачила небо,
            В ньому – сонце ясне й голубів.
            І домівки другої не треба.
            Хто про краще казати посмів?
Тут побігла до школи стежина.
Й повернула на отчий поріг.
Тут росте біля хати калина,
Тут мене виглядають з доріг.
            Тут я вишню в саду обіймала,
            Серед темних блукала гаїв.
            Тут кохання я вперше зустріла,
            Тут почула я спів солов’їв.
І сюди повертаються знову
Із далеких країв журавлі.
Де ви знайдете кращу діброву?
Де ви знайдете кращі гаї?
            Моє рідне Ставище, я завжди з тобою,
            З любов’ю твоєю і навіть з бідою.
            Тривоги твої розділю я охоче
            І чесно дивитимусь людям я в очі.
Серця частинку тобі залишаю,
Коли десь із дому у путь вирушаю.
Та  де б не була, а душа моя лине
До берега річки, верби і калини.





Ведуча.
            Села, як і люди, мають свої біографії. У кожного вона своя.   Наші маленькі села майже спорожніли, але для багатьох вони – маленька Батьківщина.
Про нашу маленьку Батьківщину, невеличке мальовниче село Ставище  ми і поведемо мову. На перший погляд, воно ніби непомітне  серед багатьох  тисяч українських сіл.  Але в той же  час має досить цікаве історичне підґрунтя.
Ведучий.
Коли слухаю від старенького дідуся розповідь про далеке минуле нашого села,  бачу перед собою чорну, витоптану ворогами, биту дорогу.  Закуті в турецькі аркани, бредуть у неволю вродливі дівчата та красені-хлопці. А он далі щось чорніє... То ж  долина наша, що за селом розстелилась зеленим килимом понад річкою Студениця і вперлась під самісінький Гільків горб. А вкрита вона татарськими трупами. Бо наші прапрадіди-козаки визволяли полонених українців, яких полонили татари. Відбулась велика битва,  жорстока різня. Загинуло наших людей чимало, а татар не пустили живих і  дівчат та хлопців врятували.
Ведуча.
Згодом в тій місцевості, де була «різня»,  «різка»,  люди вирішили  облаштуватись. Звели в затишному місці  (внизу, на правому березі річки)  декілька хатинок і стали називати те поселення Тягинь. Пізніше з’явилась назва  Татариска ( від  татар різати ). І ця назва Татариска прижилось краще і поселення зміцніло, розрослося, розбудувалось, розквітло. 
Ведучий.
Прославилось  наше село великим ярмарком, чого не скажеш про сьогоднішній час. З усіх  усюд з’їжджалися, сходилися  на ярмарок люди. Тут  продавали худобу, коней, овець, свиней, різне збіжжя та ужитковий товар, ковбаси, шинку, сало хліб і пироги домашнього печива. На ярмарок приходили дівчата та хлопці не лише за товаром, а щоб  на людей подивитись і себе показати. Про наше село чуло і знало все Поділля.
Зараз прослухайте пісеньку у виконанні маленького козака.

Пісня «Маленький козак»___Шморгун Сашко і група підтримки_Тетянка і Надійка  (Тетянадя)

Ведуча. Лише в середині минулого століття  село було перейменовано на Ставище (від великого ставу, що серед села красується).  
  
 Ведучий.
    У нас і вірш  про село є :
      
       Ми знаємо, що ще колись,
       Коли монголи і татари набігали,
       На березі маленької ріки,
       Що зветься Студениця,
       Побоїще криваве відбулось –
       Козаки з татарвою воювали.
       Наших людей чимало полягло,
       Але татар злягло удвоє.
        І після тих подій, у тих місцях
       Поселення Тягинь з’явилось,
       Пізніше Татариска нареклось.
       А нині – це Ставище мальовниче,
       Бо став у верби обгорнувсь.
Ведуча
Казкова природа –  невеличкий ліс, плодовий сад,  крутобокі горби, розкішні поля – оточують Ставище. А багатоводна  річка Студениця  розділила село на дві великі половинки і … зупинилась, розлилась у глибокий  ставок.

Ведучий. Ні, не ставок, а став. Та й не став, а ставище!!!
 
Ведуча. Саме природа  зігрівала, годувала,  захищала наших пращурів. А в наш час дарує нам насолоду, дає натхнення, вчить спостережливості та мудрості. Подолянин, поет із Томашівки Афанасій Коляновський, побачивши усю красу  та принаду нашого села, написав  вірш «Ставище».

Вірш   «Ставище»          читає учениця 7 класу Баран Надія.

Ведуча.  Село – наш дім, наше коріння і доля, наша кровність і материнська пісня. Наше село – розбуджені досвітки, духмяні пахощі літа. Тут живе наше дитинство, це частина нашого серця. Вона наша сповідь і турбота, і безтурботність теж. Рідне село – це ми з вами, це наша Україна-мати.
Мов птиці в небі синім
Давно дитинство сонечком зійшло.
Моє село, село на Україні,
Казковим, буйним цвітом розцвіло.


Ведучий
 Сьогодні у селі  живуть гарні, працьовиті люди. Піклуються про свої сім’ї, виховують дітей,  доглядають і дбають про  свої оселі. Вони багато працюють, щоб у кожній домівці на столі  лежала запашна паляниця. І хоч труд хлібороба тяжкий, та вони завжди веселі, життєрадісні, вміють гарно відпочивати зі своїми звичаями та традиціями. Це треба бачити і чути.  То ж
Завітайте до нас у село.
Тут верби купаються в річці,
Тут чайка, вмокнувши крило,
Підносить росу, мов на стрічці.

 Ведуча.        Завітайте до нас у село.
                        Тут люди привітні вам будуть,
                        Зустрінуть, і наче в кіно,
                        Піднесуть хліб-сіль чи в свято, чи в будень.
                       
                    Ведучий.           Завітайте до нас у село.
                                               Тут річка, запрягшись у млин
                                               Втомилась, і тихо вляглась
                                               Її хвиля, і в став розлилась.
                                        Завітайте до нас у село.

Ведуча. 
Село наше славиться гарними майстринями. Вишивка нитками та бісером, в’язання  шпицями та крючком, пошиття  одягу  – найпоширеніший вид мистецтва між жінками у селі. Ми пишаємось ними. Це Шморгун Валентина Станіславівна, Біла Алла Теофілівна, Франчук  Валентина  Миколаївна, Жигаловська Наталія Вікторівна, Порубіновська Юлія Валеріївна,  Маєвська Ірина  Олександрівна,     Заїзжена Євгена Михайлівна та багато інших.



Танець  ______________________________  у  виконанні  __________________________  .

                    Ведучий.
А ще багате  Ставище на квіти. Буяють вони різнобарв’ям, село з весни до глибокої осені тоне в кольорах і барвах. Квіти скрізь: біля осель, в палісадниках, а найкращі, найяскравіші клумби – біля школи. В кожній квітці, що виростили дбайливі руки – любов і натхнення жінок – трудівниць, безмежна любов до рідної землі, до краси. Як не пригадати слова класика про те, що краса врятує світ!

Ведуча. 
Що значать квіти в нашому житті…
Вони нас вчать любові й доброті,
Вони дають наснагу і натхнення,
Вони дарують радість сьогодення.

Що значать квіти в нашому житті…
Рожеві, білі, ніжно – голубі.
Даруємо коханим їх ми людям,
Плекаємо, ростимо і голубим.

      Ведучий.
Якими барвами наповним світ,
Нехай вони нас радують усіх.
 Хай кольором наповниться життя,
 Адже відомо – світ тримає лиш краса.
Ведуча.
Тільки  в  селі  людина  може  так  близько  спілкуватися  із  природою,  розуміти  її  душею.  Працьовиті, невтомні трудівниці, найкращі квітникарки села сьогодні у нас в гостях. Це Маєвська Ірина Олександрівна і Баран Аліна            Надаємо їм слово.

Ведучий.
Дякуємо  Вам  шановні Ірино Олександрівно і  Аліно            .
Хай  доля  ласкава  буде  у  вас,
 Дарує  щасливі  літа,
Здоров’я  міцного,  чистого  неба
І  просто  людського  тепла
Щоб  наше  село  розросталось  і  квітло.


Пісня  «Мама»  виконує  учениця  2  класу  Лянскорунська  Іванка

Ведуча. 

 Пісня… Вона звучить по всіх домівках. Голосистих , пісенних людей в нас дуже багато. Одна із них у нас в гостях. Жигаловська  Наталія   Вікторівна – молода, життєрадісна жінка, мати двох гарних дітей. Донька від неї перейняла  талант співати, то ж зараз їх і послухаємо.

Пісня   _________________________________ .  Виконує Жигаловська  Наталія  з  донькою  Тетянкою.

Ведучий
Багато гарних місць є на землі, можливо, кращих за моє село. Та я ніколи не проміняю свій край на інший, бо він для мене  рідний, любий, затишний, незрівнянний.
Я тут родилась, тут живу,
Тут корінь мого роду,
І  землю рідною зову,
Де з джерела беру я воду.
            Де спориш в’ється у траві,
            Де пташка в’є гніздечко,
            В садах весняних солов’ї
            Витьохкують, аж мре сердечко.
Тут мій неспокій у журбі,
Тут радості – на повні груди.
Невже є краще місце на землі,
Де так як я, там проживають люди?..
            Звичайно ж, є на всій землі
            Куточки рідні, милі усім людям.
            Бо кожен має у душі
            Прихисток,  затишок …………….   

Ведуча
Я щаслива, що народилася і проживаю в такому красивому куточку великої України, бо тут коріння роду мого. Тут я знаю кожну стежинку, що веде за село,  кожен кущ за городом.  Кожного ранку я поспішаю до рідної школи, у її затишні світлі класи, де вчителі ведуть нас дорогами Знань, прищеплюють любов до рідного краю, повагу і шану до батьків. Вміємо ми не тільки навчатись, а ще й вдало жартувати.

Сценка «Кумівські пригоди»._______________________________


Ведуча. 
Село наше – то велика і дружня родина, це наші славні земляки: вчителі, інженери, лікарі, землероби, тваринники, комбайнери, механізатори, які живуть з нами та в інших місцях, але тут пройшло їх босоноге дитинство, незабутня юність. Бережімо ж славні традиції, звичаї та свята нашого села, примножуймо здобутки його на радість дітям та внукам нашим, бережімо ж наше село, не цураймося його свят та буднів, бо село – це криниця нашого родоводу, це наша велика родина.

Звучить пісня  _________________________________  у виконанні  _______________________

Ведучий.
  Шановні добродії!  Ось і закінчується наше свято, але ніколи не закінчується  пісня. І ви
співайте своїм  дітям, онукам українські народні  пісні. Вони допоможуть вам виховувати незрадливу пам'ять про наш рід, домівку, край, свою Батьківщину.

Ведуча.          Бажаємо, щоб першим гостем було здоров’я,
                        Як лист дубовий, таке міцнеє.
                        А другим гостем – радість у хату,
                        Що веде за собою друзів багато –
                        Щастя, веселість, добрую долю,
                        Для серця втіху, добра доволі,
                        Багатства в домі, тепла у душі,
                        Бажаємо щедрості землі.
                        Хай серце ніколи  не знає спокою,

                        І  повниться життя красою.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Активні і пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього і минулого часів

В. Королів-Старий. «Хуха-Моховинка». Світлий, життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрета) казкових істот. Наскрізний гуманізм казок. 5 клас

Сценарій родинного свята "Батько і мати - два сонця гарячих"